У 2017 році Торонто опинилося в епіцентрі світової уваги. Sidewalk Labs, дочірня компанія Google (Alphabet), виграла конкурс на розбудову району Quayside — ділянки на східній набережній міста. Обіцянки були грандіозними: створити найінноваційніший проєкт у світі. Це мала бути вітрина майбутнього з підігрівом тротуарів, автономними шатлами, роботами для доставлення сміття та мережею сенсорів, що оптимізують усе — від трафіку до якості повітря. Проте на початку травня 2020 року цей амбітний проєкт, що мав стати взірцем для всього світу, раптово зазнав краху. Причини провалу та цінні уроки для всієї світової спільноти досліджуємо з toronto-future.com.
Мрія про ідеальне місто, або що таке Quayside?
Щоб зрозуміти масштаб розчарування, варто згадати, чого саме прагнула досягти Sidewalk Labs. Коли у червні 2019 року компанія представила детальний план забудови 12-акрової ділянки Quayside на набережній Торонто, його охрестили “районом, побудованим з інтернету” та “найінноваційнішим у світі”. І ці епітети не були перебільшенням.
В основі проєкту лежали революційні ідеї:
- Екологічне — десять багатофункціональних будівель планували звести з масиву деревини. Цей матеріал не лише значно екологічніший за сталь та бетон, але й дешевший та швидший у виробництві. Це мало стати проривом у створенні доступного та сталого житла, доводячи, що екологічність може бути економічно вигідною.
- Кардинальне зниження викидів — проєкт обіцяв скоротити викиди парникових газів аж на 89%. Цього планували досягти завдяки енергоефективним будівлям, відновлюваним джерелам енергії та інноваційній інфраструктурі.
- Пріоритет для людей, а не машин — вулична мережа проєктувалася таким чином, щоб мінімізувати використання приватних автомобілів. Перевага надавалася пішоходам, велосипедистам та громадському транспорту. Передбачалися навіть динамічні “розумні” дороги, що за допомогою світлодіодів могли б змінювати ширину смуг руху залежно від потоку людей та транспорту.
- Інновації у побуті — замість гучних сміттєвозів — підземна пневматична система збору відходів. Замість слабкого сигналу — повсюдний громадський Wi-Fi. Кожен аспект міського життя мав бути переосмислений з точки зору ефективності та зручності.
Економічний ефект також вражав. За прогнозами, реалізація проєкту мала створити 44 тисячі нових робочих місць, генерувати до 4,3 мільярда доларів щорічних податкових надходжень і залучити близько 38 мільярдів доларів приватних інвестицій. Сама Sidewalk Labs була готова вкласти 1,3 мільярда.
На папері Sidewalk Toronto виглядав як безпрограшний варіант: взірець сталого розвитку, технологічний прорив та економічний двигун. То що ж пішло не так?
Офіційна версія та справжні причини краху
У своєму зверненні генеральний директор Sidewalk Labs Деніел Докторофф назвав причиною закриття проєкту “безпрецедентну економічну невизначеність”, спричинену пандемією COVID-19. За його словами, в нових умовах такий ресурсомісткий проєкт став фінансово нежиттєздатним без відмови від ключових, найдорожчих елементів сталого та інклюзивного дизайну.
Звісно, пандемія завдала удару по світовій економіці, і ринок нерухомості не став винятком. Проте зводити причини провалу такого масштабного проєкту лише до коронавірусу — це значне спрощення. COVID-19, ймовірно, став лише останньою краплею, яка переповнила чашу. Справжні сили, що роками підточували фундамент Sidewalk Toronto, мали міжособистісний, суспільний характер. І головні серед них — брак довіри та прозорості.
Коли місто знає про тебе все: пастка даних у проєкті Google
Найбільш інноваційна та водночас найсуперечливіша риса проєкту Quayside полягала у його основі — тотальному зборі даних. “Місто буквально побудоване для збору даних про своїх мешканців та відвідувачів”, — влучно зазначив журналіст The Atlantic ще у 2018 році.
Щоб досягти обіцяної ефективності, район мав перетворитися на гігантську інформаційну мережу:
- у кожному будинку датчики присутності мали регулювати температуру та освітлення, мінімізуючи споживання енергії;
- камери зі штучним інтелектом мали аналізувати транспортні потоки, щоб запобігати заторам і прогнозувати зіткнення;
- навіть сміттєві баки мали повідомляти, коли вони заповнені.
Ці технології обіцяли безпрецедентний рівень безпеки, комфорту та екологічності. Але вони також викликали одну величезну проблему — питання приватності. Хто володітиме цими даними? Сама корпорація, виконавча влада міста чи незалежний громадський траст? Як вони будуть використовуватися? І найголовніше: чи можна довіряти компанії, що є частиною Google — світового гіганта зі збору та монетизації персональної інформації?
Занепокоєння громадськості були небезпідставними. З проєкту зі скандалом вийшла одна з ключових радниць, експертка з питань конфіденційності, заявивши, що керівництво відмовилося гарантувати, що зібрані дані не будуть деанонімізовані та використані для розширення наявних цифрових профілів користувачів Google. Активісти з групи Block Sidewalk відкрито називали проєкт “корпоративним поглинанням Торонто”.
Спроби Sidewalk Labs заспокоїти громадськість, запевняючи, що вони “не будують Sensorville” і не збираються продавати дані, не мали успіху. Компанія потрапила у пастку, яку можна назвати “Пасткою розумного міста”: щоб створити ефективне, безпечне та екологічне місто майбутнього, необхідно збирати величезні обсяги даних. Однак мешканці не довіряють корпораціям, що стоять за цими проєктами, і бояться тотального стеження, тому не дають згоди на такий збір даних. Без довіри з боку громади проєкт, побудований на даних цієї ж громади, був приречений.
Уроки для майбутнього: як будувати міста, яким довіряють?
Провал Sidewalk Toronto — це не вирок ідеї розумних міст, а цінний урок. Він показує, що технології самі по собі не є рішенням. Успіх майбутніх подібних ініціатив залежатиме від того, наскільки добре їхні творці засвоять кілька ключових принципів:
- Прозорість з першого дня. Необхідно чітко та відкрито пояснювати, які дані збираються, хто має до них доступ, як вони захищені та з якою метою використовуються. Управління даними має бути виведене з-під повного контролю корпорації-забудовника, можливо, під нагляд незалежного муніципального або громадського трасту.
- Залучення громади як партнера. Проєкти міського розвитку не можна спускати “згори”. Мешканці, активісти та правозахисні групи мають бути залучені до процесу планування з самого початку. Їхні побоювання — це не перешкода, а цінний зворотний зв’язок, який допомагає створити проєкт, що справді відповідає потребам людей.
- Пріоритет людини над технологією. Головне питання, яке мають ставити собі розробники: “Як ця технологія покращить життя людей?”, а не “Яку круту технологію ми можемо тут застосувати?”. Коли в центрі стоїть прибуток або технологічний експеримент, а не добробут мешканців, довіра зникає.
Історія в Торонто показала, що навіть компанія з практично необмеженими ресурсами, як-от дочірня структура Google, не може збудувати місто майбутнього, якщо ігнорує фундаментальні людські цінності — право на приватність та потребу в довірі. Можливо, майбутнє міст не стільки за штучним інтелектом та датчиками, скільки за відкритим діалогом, співпрацею та повагою до людей, які в цих містах житимуть.
