Перша пошта Торонто – це невелика, ретельно відреставрована будівля, яка розташована навпроти коледжу Джорджа Брауна, поблизу вулиці Аделаїд. Споруджене відділення в 1833 році в георгіанському стилі, тому не привертає до себе багато уваги. Сама пошта виконувала свої функції до 1839 року. Далі на toronto-future.
Передумови створення офіційного поштового відділення
На початку свого існування Йорк був лише брудною ділянкою землі на березі озера Онтаріо. Це було переважно сільське поселення – невелике, провінційне й, за словами відвідувачів, вкрай відстале. Лише після війни 1812 року Йорк почав перетворюватися на жваве містечко, і протягом наступного десятиліття тут з’явилися нові пристані, склади та комерційні підприємства. До 1830-х років наявна система управління виявилася неспроможною впоратися з новими потребами. Йорк, як провінційна столиця, почав перетворюватися на торговий центр, і разом із цим зростали вимоги до кращих доріг, каналізації та інших послуг, які личили б столиці. Стара система, орієнтована на невеликі села, вже не відповідала новим реаліям. У 1834 році провінційний уряд ухвалив рішення про інкорпорацію міста Торонто.
До цього в Йорку було чотири пошти. Але саме будівля на Аделаїд стала першим офіційним поштовим відділенням Торонто.
Джеймс Скотт Говард – перший поштар Торонто
Говард народився 2 вересня 1798 року в графстві Корк, Ірландія. До Канади він прибув у 1819 році, спочатку оселившись у Нью-Брансвіку, а потім переїхавши до Йорка. Його призначили працювати в поштовому відділенні під керівництвом поштаря Йорка Вільяма Аллена. У липні 1828 року Говард отримав підвищення й став поштарем. Усе йшло добре протягом кількох років. Будинок на Аделаїд був споруджений з двох поверхів: сім’я Говард жила на верхньому, тоді як поштове відділення працювало на нижньому. Коли Торонто офіційно отримало статус міста, Джеймс Скотт Говард увійшов до історії як його перший поштар.
Важко уявити, наскільки важливою була пошта у 1800-х роках. Відділення стало величезним осередком метушні, адже розташовувалося неподалік від фінансового району, поруч із гаванями, та мало життєво важливе значення для людей, які чекали звісток від рідних із батьківщини. Поштові майстри публікували в газетах оголошення щокварталу, перелічуючи тих, чиї листи вже прийшли. Черги стали звичайним явищем. У поштовому відділенні також була зала, де люди збиралися, щоб їм прочитали їхні листи. Варто зауважити: йдеться про часи, коли базова грамотність ще не була нормою через відсутність системи загальної освіти. Саме тому поштові працівники були готові не лише читати листи, але й у деяких випадках допомагати писати відповіді на них.
До 1830-х років влада панівних еліт почала зазнавати викликів. Чим сильніше вони намагалися утримати контроль, тим більше зростало невдоволення. Часи змінювалися, хоч би як їм цього не хотілося. У 1837 році ситуація досягла піка – почалося збройне повстання проти уряду. Бунти відбулися як у Верхній, так і в Нижній Канаді. Усі вони були придушені протягом року, і ситуація, на перший погляд, повернулася до статус-кво. Однак перемога над повстанцями стала останнім подихом для панівної верхівки. Хоч бунтівників було приборкано, у довгостроковій перспективі перемогли саме вони. Протягом десяти років було створено Звіт Дарема (Durham Report), який виклав плани відповідального управління і заклав основи для остаточного розпаду “Сімейного пакту”.
Джеймс Скотт Говард не був частиною “Сімейного пакту” – для початку, він не був англіканцем і не належав до владущих сімей. По-друге, він мав репутацію справедливої людини. У нього були друзі з усіх верств населення, зокрема серед тих, хто був ключовими гравцями у повстанні. Говард дотримувався політичного нейтралітету і, за всіма даними, тримався осторонь політики. Однак випадково його втягнули у повстання 1837 року, несправедливо звинувативши у підтримці повстанців. Уряд Онтаріо звільнив його без висунення будь-яких офіційних звинувачень або доказів. “Сімейний пакт” вважав його дружбу з деякими повстанцями доказом провини. Так він і втратив посаду. Місце поштового майстра передали Альберту Берці, який проживав у цій будівлі близько року. У 1839 році поштове відділення перенесли з Аделаїд на Фронт-стріт (трохи західніше вулиці Йонг), тоді будівля на Аделаїд перестала виконувати функції пошти.
Подальша доля будівлі
Після того як поштове відділення перенесли, будівлю почали здавати в оренду. У 1873 році Говард продав її. Упродовж наступних 100 років за адресою пошти неодноразово змінювалися власники, тож не дивно, що вона перетворилася на невпізнанну руїну – Торонто не завжди дбайливо ставиться до своєї історії. Лише після пожежі в 1978 році, яка майже знищила цю історичну пам’ятку, мешканці міста нарешті почали визнавати її важливість. Будівлю придбали, відреставрували та повернули її просту, автентичну красу. На деякий вона знову стала місцевим поштовим відділенням.
Тепер поштове відділення – відомий торонтський музей
Пошта на Аделаїд тепер виконує функцію музею. Основна зала є повноцінним поштовим відділенням, у якому навіть відтворено оригінальні поштові комірки. Ви можете прогулятися іншими кімнатами, подивитися на експонати, спробувати написати щось гусячим пером (це складніше, ніж здається), і дізнатися більше про історію будівлі. Листи, відправлені з цього відділення, можна на прохання погасити копією червоного штампа тієї епохи.
