Торонто, як і багато інших міст Канади, розташоване біля великої водойми. Протягом століть вода часто з’являлася на перетинах транспортних маршрутів, тож океани, озера та річки стали важливими шляхами сполучення. Далі на toronto-future.
Розташування Торонто на водоймі Онтаріо, першій з Великих озер в напрямку від річки Святого Лаврентія, мало вирішальне значення в історії міста. Задовго до приходу європейців ця територія була домівкою для корінних народів, які використовували це місце як початок короткого шляху від нижніх Великих озер до верхніх.
Торгові табори. Контроль озера Онтаріо після Американської революції
Французи знали про шлях через Торонто ще з початку 1600-х років, тому періодично організовували торгові табори на цій території. Однак лише в 1720-х роках вони створили постійний пост у Торонто. У 1720 році французи побудували невеликий торговий пункт на річці Гамбер на південному кінці цього маршруту. У 1750 році вони почали будівництво форту Рує – невеликого торгового поста на березі озера Онтаріо, трохи на схід від Гамбера.
Після Американської революції Торонто стало важливим центром для розвитку торгівлі хутром і залучення нових поселенців. Британці, стурбовані загрозами з боку Сполучених Штатів, вирішили, що саме це місто стане ідеальним прихистком для військово-морської бази. Губернатор Джон Джеймс Сімко вважав, що захищена гавань цього району дозволить його війську контролювати озеро Онтаріо, а шлях через Торонто забезпечить пересування й постачання до верхніх озер у разі, якщо американці отримають контроль над водоймою Ері. Будівництво форту Йорк розпочалося в 1793 році, і саме цей час вважається початком урбанізованого Торонто.
Розширення берегової лінії
Оскільки значна частина основної торгівлі міста здійснювалася водним шляхом, розміщення виробничих підприємств поруч із набережною стало вигідним рішенням. Фабрики на узбережжі озера дозволяли легко отримувати сировину та ефективно транспортувати готову продукцію. Однак у 1830–1840-х роках нестача доступної землі вздовж набережної серйозно обмежила розвиток судноплавної, промислової та залізничної інфраструктури. У 1850-х роках була проведена масштабна кампанія з насипання ґрунту для розширення берегової лінії на південь до Еспланади. Протягом наступних ста років берег продовжували розширювати все далі на південь. Початкова берегова лінія розташовувалася північніше сучасного залізничного коридору, а вулиця Фронт була побудована вздовж краю цієї лінії. Насипні роботи тривали аж до 1950-х років.
Масовий переїзд до передмість та урбаністична революція
Багато що змінилося після Другої світової війни: через концентрацію промисловості вздовж набережної центр міста став просто нецікавим для мешканців. Протягом десятиліть заможні жителі Торонто переїжджали з промислових районів до чистіших передмість, а коли автомобілі стали доступними для більшості людей, мешканці почали масово виїжджати з центру міста. Однак оскільки багато робочих місць залишалися в центральних промислових районах, виникла потреба в основних дорогах і шосе, які б забезпечували зручність та комфорт для громади. У той час шосе зазвичай будували у вигляді кілець навколо міст. Для більшості населених пунктів, розташованих біля води, частина цього кільця проходила вздовж або поблизу набережної. Торонто не стало винятком: у 1950-х роках було побудовано естакаду Гардинер, яка фактично відрізала мешканців міста від озера.
У 1970-х роках у світі відбувалася своєрідна урбаністична революція, тож міста почали наново відкривати свої набережні. Великі населені пункти не лише оновлювали ці території, але й використовували проєкти реконструкції, щоб заявити про себе на міжнародній арені. Загалом завдяки створенню нових набережних збільшувалося населення, з’являлися роботодавці та нові робочі місця, також все частіше приїжджали туристи. Торонто стало одним з останніх великих міст із доступом до води, яке взялося за відновлення своєї набережної. Протягом багатьох років існувало чимало ідей, що робити з набережною Торонто, але бракувало якось унікального єдиного бачення. Harbourfront Centre, Queens Quay Terminal та прилегла територія стали результатом спроби оновити центральну набережну на початку 1970-х років.
Робота над відновленням набережної
У 1999 році прем’єр-міністр Жан Кретьєн, прем’єр Онтаріо Майк Гарріс і мер Мел Ластман оголосили про створення робочої групи для розробки бізнес-плану та рекомендацій щодо розвитку набережної в рамках заявки Торонто на проведення літніх Олімпійських ігор 2008 року. Головою робочої групи був бізнесмен Роберт Фанг. Група дійшла висновку, що оновлення набережної просто необхідне, адже це був “майже безпрецедентний потенціал для розвитку”, який мав би “значний позитивний економічний вплив на місто, регіон і країну”. Робоча група підкреслила, що оновлення набережної – це не лише масштабний громадський проєкт, а й інтегроване часткове вирішення екологічних, транспортних, інфраструктурних, житлових, економічних і туристичних викликів, з якими стикається місто. Також було зазначено, що потреба та економічна доцільність оновлення набережної Торонто настільки очевидні, що цей процес мав би відбутися незалежно від заявки на Олімпійські ігри. Після того як право проведення Олімпіади 2008 року отримав Пекін, три рівні уряду все одно підтвердили свою підтримку реконструкції набережної Торонто.
У листопаді 2001 року три рівні уряду створили організацію Waterfront Toronto (раніше відому як Toronto Waterfront Revitalization Corporation), щоб контролювати всі аспекти планування та розвитку центральної набережної Торонто.
Рада директорів корпорації розпочала свої засідання у лютому 2002 року. У березні було найнято невелику групу ключових співробітників та створено офіс. У квітні корпорація найняла програмного менеджера, Toronto Waterfront Joint Venture, для контролю за реалізацією проєктів на набережній. У грудні 2002 року уряд Онтаріо ухвалив закон Toronto Waterfront Revitalization Corporation Act, який надав корпорації статус організації, що відповідальна за планування та управління процесом відновлення на постійній основі.
Стратегія захисту археологічного надбання
Waterfront Toronto спільно з містом Торонто розробили всебічну стратегію збереження та управління археологічними ресурсами (ACMS). Вона спрямована на захист і інтерпретацію археологічного надбання набережної, а також на розробку політик і протоколів для управління цими ресурсами перед початком масштабних будівельних робіт, необхідних для відновлення. Стратегія ACMS, що розроблена за підтримки зацікавлених сторін і громадськості, допомогла впровадити інноваційні політики як для Waterfront Toronto, так і для міста в цілому. Крім визначення територій, де, ймовірно, можуть бути археологічні ресурси, стратегія також наголошує на важливості вшанування культурної спадщини та розуміння минулого, включно з еволюцією берегової лінії, поселеннями корінних народів, а також розвитком судноплавства, залізниці та індустріалізації набережної.
