Уявіть собі світ, де діагноз “діабет” був смертним вироком. Світом, де батьки безпорадно спостерігали, як їхні діти згасають, втрачаючи вагу, сили та саму жагу до життя. Єдиним методом лікування була виснажлива голодна дієта, яка могла продовжити життя на рік чи два, але неминуче вела до смерті. Світ відчайдушно потребував дива. І це диво сталося спекотного літа 1921 року в скромній лабораторії Університету Торонто, назавжди змінивши історію медицини та подарувавши надію мільйонам – читаємо на сторінках toronto-future.com.
Тедді Райдер: хлопчик, який знову навчився лазити по деревах
Історія п’ятирічного Тедді Райдера – це, мабуть, найяскравіша ілюстрація того, що означало винайдення інсуліну. Навесні 1922 року новина про “екстракт підшлункової залози”, відкритий у Торонто, лише починала поширюватися, а маленький Тедді важив трохи більше, ніж 11 кілограмів. Він перестав гратися і ледве міг зробити кілька кроків без сторонньої допомоги. Його дядько, лікар з Нью-Йорка, у відчаї написав одному з винахідників, доктору Фредеріку Бантінгу: “Мені здається, що лише кілька місяців… це все, що він зможе протриматися”.
Бантінг знайшов спосіб допомогти. 10 липня 1922 року, після виснажливої подорожі потягом до Торонто, Тедді отримав свою першу ін’єкцію. Результат був дивовижним. Вже до осені хлопчик настільки зміцнів, що зміг повернутися додому, до нового життя. Через рік шестирічний Тедді писав своєму рятівнику: “Шкода, що ти не можеш приїхати до мене. Я вже товстий хлопчик і почуваюся добре. Я можу лазити по деревах”.
Цей маленький хлопчик прожив ще 71 рік, ставши одним із мільйонів, чиї життя були врятовані завдяки відкриттю, що народилося в серці Канади.
Ідея, що спалахнула серед ночі
Одного пізнього вечора молодий канадський лікар Фредерік Бантінг, готуючись до лекції для студентів, читав медичну статтю про підшлункову залозу. Він не був відомим вченим, а звичайним практикуючим лікарем. Робота затягнулася до глибокої ночі, і, зрештою, виснажений лікар заснув. Та навіть уві сні його мозок, здається, продовжував шукати відповідь. Це сталося в ніч на 31 жовтня 1920 року. Прокинувшись від неспокійного сну, Бантінг раптово схопився і в темряві записав слова, які назавжди змінили не лише його життя, але й долю мільйонів людей, хворих на діабет.
Він записав у своєму блокноті гіпотезу з 25 слів, яка й стала відправною точкою, і якій судилося вже наступного року втілитися в одне з найвизначніших медичних досягнень XX століття. Бантінг припустив, що речовина трипсин, яка виробляється в підшлунковій залозі, руйнує інший її секрет, відповідальний за регуляцію цукру. Якщо заблокувати вироблення трипсину, то цей секрет можна буде виділити.
Не маючи ні лабораторії, ні досвіду в дослідженнях, Бантінг звернувся до професора фізіології Університету Торонто Джона Маклеода – всесвітньо відомого експерта з діабету. Маклеод, хоч і з певним скепсисом, погодився надати Бантінгу на період літніх канікул лабораторний простір, асистента та піддослідних тварин.
Так, 17 травня 1921 року, Бантінг та його асистент, студент-біохімік Чарльз Бест (який отримав цю посаду, вигравши у підкиданні монети), розпочали свої експерименти. Умови були спартанськими. Лабораторія була погано обладнана, а літня спека перетворювала роботу на справжнє випробування. Бантінг і Бест працювали невтомно. Літо було сповнене невдач і виснажливої праці, але до серпня їхні записи почали фіксувати довгоочікувані результати: екстракт, отриманий з підшлункових залоз собак, стабільно знижував рівень цукру в крові. Це був успіх. Вони були на правильному шляху.
Лабораторія Університету Торонто, в якій винайшли інсулін
Від екстракту до ліків: вирішальний крок
Побачивши перші результати, Маклеод зрозумів масштабність відкриття і підключив до роботи всю свою команду. Наступним критичним завданням було очистити екстракт, щоб його можна було безпечно вводити людям. Цю роботу очолив біохімік Джеймс Колліп. Саме його досвід і наполегливість дозволили перетворити сирий екстракт з підшлункової залози телят на чистий та стабільний препарат, який вони назвали інсуліном.
23 січня 1922 року настав момент істини. У лікарні Toronto General Hospital лежав 14-річний Леонард Томпсон, що важив усього 29 кілограмів і був при смерті від діабету. Йому зробили першу ін’єкцію інсуліну. Перша спроба викликала алергічну реакцію через недостатнє очищення, та вже через 12 днів, після введення вдосконаленого препарату Колліпа, сталося диво. Рівень цукру в крові хлопчика нормалізувався. Він почав набирати вагу і повертатися до життя.
Фредерік Бантінг та Чарльз Бест
Новина про це розлетілася світом. До Торонто почали з’їжджатися пацієнти з усіх куточків планети. Доктор Білл Бігелоу, молодий хірург, який був свідком перших випробувань, згадував, як пацієнти, що перебували в діабетичній комі, “різко прокидалися, їх буквально виривало з порогу смерті”.
Торонто – світовий центр боротьби з діабетом
Відкриття інсуліну привернуло увагу всього світу до Торонто і перетворило місто на авангард медичних досліджень. Успіх був настільки очевидним, що виробництво препарату потрібно було терміново масштабувати. Лабораторії антитоксинів Коннотського університету (Connaught Antitoxin Laboratories) почали нарощувати виробництво, а згодом університет уклав угоду з американською фармацевтичною компанією Eli Lilly & Co.
У 1923 році Фредеріку Бантінгу та Джону Маклеоду було присуджено Нобелівську премію з медицини. Бантінг, обурений тим, що його асистента Беста не включили до списку лауреатів, негайно розділив свою грошову премію з ним. У відповідь Маклеод розділив свою частину з Колліпом, визнаючи його ключову роль. Цікаво, що Фредерік Бантінг став наймолодшим лауреатом Нобелівської премії з медицини.
Але найблагороднішим кроком став продаж патенту на інсулін Університету Торонто за символічний $1. Винахідники відмовилися від мільйонних статків, щоб ліки були доступними для всіх, хто їх потребує.
Століття потому: спадщина та майбутнє
Сьогодні, через століття після того історичного літа, інсулін продовжує рятувати та покращувати життя близько 150 мільйонів людей по всьому світу. Проте, як зазначають сучасні медики, інсулін – це не ліки проти діабету, а засіб контролю.
Докторка Аліса Ченг, ендокринологиня з Університету Торонто, каже, що це величезний психічний тягар для людини та її родини. Вона додає, що спроби підтримувати рівень цукру в крові в нормальному діапазоні можуть здаватися ходьбою по канату.
Спадщина Бантінга, Беста, Колліпа та Маклеода живе в культурі інновацій, яка й досі процвітає в Торонто. Університет та його партнерські лікарні залишаються на передовій біомедичних наук, а канадські дослідники по всій країні невпинно працюють, щоб завершити розпочату справу – знайти остаточні ліки проти діабету.
Відкриття інсуліну — це не просто історія наукового прориву. Це історія людської наполегливості, командної роботи та неймовірного альтруїзму. Вона назавжди вписала Університет Торонто в історію медицини та стала одним з найяскравіших символів інноваційного духу міста, доводячи, що ідеї, народжені тут, можуть рятувати життя по всьому світу.
